Полтава 1890 рік Василь Петлюра щирий полтавський міщанин. Церква у неділю, рушники у хаті, вареники та галушки на обід. Панують патріархальні дисципліна та строгості. Молодші слухаються старших, голова родини не знає, що таке не покора. Навіть дружину вдалося переконати , щоб дітей любила так, щоб вони того не знали. Дванадцять дітей.

 

 

Симон Петлюра народився у 1879 році. Більшість хлопчиків відправили навчатися в духовну семінарію.

На той час на територіях Харківської, Полтавської областях українців було 92 %, але українську почути дуже рідко, хіба що у семінарії.

Симон третій з братів, який навчається в цій семінарії. Він часто прогулює заняття, було зрозуміло, що священника з нього не вийде.

Під час навчання він вступив в Революційну українську партію. В Полтаві був свій осередок. Петлюра виділявся, як один із верховодив.

Що цікаво, в Радянському Союзі національно свідому людину називали петлюрівцем, бандерівцем, мазепинцем. Не кажуть винниченківці, грушівці.

Грушевський, Винниченко, Скоропадський – ці імена не асоціюються з ідеєю незалежності.

Сам Грушевський каже, що в політику він прийшов через історію. Його аудиторія – це студенти в університеті.

Павло Скоропадський – бойовий генерал, але його ультраправі переконання, ставка на заможних господарників. Відстоювання приватної власності на землю не сприяє популярності.

Володимир Винниченко – недоучений студент, шукач некривавих політичних рішень.

Симон Петлюра – незакінчений семінарист. Єдиний хто надихає людей до зброї. Незалежність України захищає не в політичних дебатах, а на полі бою.

Стануться події, які назавжди позбавлять його шляху до дому.

Однієї зустрічі достатньо, щоб Симон Петлюра перетворився на людину без власної хати, позбавився постійної роботи, життя, якої не вкладається у міщанський устрій.

В Полтаву приїздить Микола Лисенко зі своїм хором. Там хор вперше заспівав «Ще не вмерла в Україні ні слава, ні воля». Слухачі аплодують стоячи, а після концерту виносять композитора на руках, як нового кобзаря 20-ого століття. Семінаристи запрошують Лисинка на творчу зустріч з молоддю. Петлюра пробував себе, як диригент. Петлюра готовить промову. 

Лисенко з’являється, не попередив ректора. Ректор несподівано з’являється, де зібралися таємні хористи. Накинувся на Лисенка звинувачуючи в розбещенні семінаристів і в мазепівській інтризі. За нього заступається Петлюра, що це почесний гість семінарії. Ректор обурений, він довго терпів витівки молодшого Петлюри. Справа в тому, що дід Петлюри овдовівши постригся в ченці з ім’ям Аркадій і був одним з засновником Київського іонійського скиту і став ієромонахом.

Стався конфлікт між з старістю і молодістю. І нарешті Симона виганяють з семінарії так, що він не може навчатися далі, але зв’язків з товаришами не втрачає.

Офіційна церков є служницею московського імперіалізму. Але Петлюра був чи не єдиний діяч, який вважав, що церков потрібна для виховання народу.

На весні 1902 року семінаристи повстали проти системи шпигунства, стеження і хабарництва у семінарії. Вимагають відсторонити ненавісних кураторів-наглядачів та запровадити навчання українською мовою. Бунт переріс в биття вікон, меблів та знущання над ненависними викладачами. Виступ здається стихійним вибухом, але насправді ретельно спланована таємною українською громадою і особисто членом Революційної української партії Симоном Петлюрою. Однак бунтівники не домоглися своїх вимог, влада вирішила залякати семінаристів. Близько 50 учасників безчинств було виключено з семінарії. Ректор після педагогічного фіаско, так і не впоравшись з молоддю, покинув посаду.

Семінаристи з вовчими квітками роз’їхалися по домівкам і навколишніх селах, де зустрілися з такими проблемами, що іншого вибору, як взятися за революцію не було. Про цю революцію не писали в жодному підручнику, бо це була українська революція.

Причиною цього стала посуха 1902 року і страшний неврожай. Десятки тисяч селянських родин залишилися без всяких запасів їжі та грошей, а їх худоба без будь яких кормів.

Провінційний та скромний Петлюра, який не знав нічого іншого аніж одного кохання на все життя - з одного боку. Та Винниченко донжуанський список, якого дослідники складають і по нині - з іншого боку. Зрозуміло, що зустрівшись на олімпі влади у 1917 році, між цими людьми годі шукати порозуміння.

В 1900-1901 роках в Україні зареєстровано біль 670 селянських виступів, а в 1902 році селянський рух охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Одним із агітаторів аграрної революції був Симон Петлюра. Згодом їм заінтересувалися жандарми і Симону прийшлось тікати на Кубань.
Населення Кубанської губернії складали 47% це були вихідці з України, нащадки запоріжських та реєстрових козаків. Ще в 1787 році Катерина ІІ розпочала переселяти колишніх запорожців з чорноморського вірного козачого війська.

На Кубані Петлюра привертає увагу жандармів, як і кожен новенький. Вони певний час не розуміють хто ж такий цей полтавець. Занадто правильним виявився новий житель. Горілку не вживає, жінок до себе не водить, активний відвідувач чайних Кубанського комітету тверезості.

Ні кому і в думку не спадає, що в підвалах чайної зберігається зброя. А відвідувачі чайної є члени Української революційної партії. Прикриття під комітет тверезості дає можливість друку агітаційних матеріалів.

Восени 1903 року Чорноморська громада друкує агітку з приводу страйку а Ростові-на-Дону.

Саме на Кубані Симон Петлюра дебютує, як журналіст, під псевдонімом Симон. Саме тут він розуміє, що конспірація важливіше за ідею. Він за безглуздою випадковістю попадає в розробку до жандармів. В його помешканні знаходять знаряддя для друкування листівок. Коли він попав в таку халепу, батько Симона продав десятину лісу і дав завдаток жандармам. Симона відпустили. Родичі за цю жертву Симону не докоряють.

Кубань ще з’явиться в житті Симона Петлюри. В лютому 1918 року Незалежна Кубанська республіка приєднується до Української народної республіки на федеративних умовах.

А поки в 1904 році во Львові Симон Петлюра зустрічається з тими, хто в 1917-ому буде вважати Петлюру конкурентом на владу. Петлюра познайомився з Михайлом Грушевським. Почав співпрацювати з науковим товариством імені Шевченка. Там він скоріше за все познайомився з Франком, бо написав статтю де соціальне уходить на другий план, а на перший виходить національне.

Він не очікував, що по приїзді у Львов потрапить за з’їзд Української національної партії, де товариші партійці тягтимуть воза у різні боки. Одні волають за злиття з російськими меншовиками, на правах автономії, інші хочуть повного злиття з меншовиками. Добре хоча б Винниченко виступає за збереження самостійної Української соціал-демократичної партії. Але, якщо стане розкол, то єдина партія, яка вже має 6 000 членів буде знищена. Петлюра виступає за збереження самостійної Української соціал-демократичної партії. Але розкол таки відбувся.

Після такого виступу Петлюра виходить на перший план. Він очолює редагування партійних видань. Коли Винниченко спробує висунути свою кандидатуру на роль головного редактора, Петлюра без зайвої скромності не побоїться протестувати, що партійну справу не можна довіряти богемно розбещеному Винниченкові.

У 1902 році Петлюра в складі десанту з п’ятьох семінаристів прибуває у Решетилівку Полтавського повіту…

В кінці 1917 року Петлюра розуміє, що без армії свободу не відстояти. Грушевський та Винниченко затуляють вуха, коли мова йде про армію. На підтримку Центральної ради готові виступити майже 400 тисяч осіб, з них 180 тисяч українізованих частин на фронті, 150 тисяч в тилових гарнізонах, 6 тисяч в загонах вільного козацтва. Петлюра наполягає готувати військо для збройної відсічі більшовикам. Але в цей момент хтось дає команду розпустити плітку в військах, що в селі роздають землю. Для армії, яка перебувала в стані невизначеності, ця звістка спричинює саморозпуск.

19 січня, 1918 року в охоплений більшовицьким повстанням Київ крокують люди. Виголені голови, з довгими чорними оселедцями, закладеними за вуха наче повернулися з 18-ого століття гайдамаки. Це вояки гайдамацького кошу слобідської України. Складаються з добровольців офіцерів Харківського, Донецького регіону. На меті приборкання повстання більшовиків, які захопили завод Арсенал, та виступили проти Української Центральної ради. Події кінця 1917-ого, початку 1918 –ого років довели, що тільки Симон Петлюра здатен на рішучі дії. Саме він припинив три спроби більшовицьких переворотів у Києві. Більшовики вказували на Петлюру, як основного ворога революції. Винниченко назвав Петлюру головним винуватцем конфлікту з ленінським РРК і добився його відставки за перевищення повноважень з посту Голови військового секретаріату.
Однак Симон Петлюра не залишився в осторонь. Коли в грудні 1917 року більшовицькі загони захоплюють міста на сході України одне за одним військові з цих регіонів тікають до Києва та об’єднуються навколо колишнього військового секретаря Центральної Ради Симона Петлюри.

Щоб відрізнятися від інших, вони запроваджують широкі штани, шкіряні кожушки червоного кольору та баранячі папахи з червоними шликами. Від тоді цих вояків стали називати червоними гайдамаками. Симон Петлюра стає на чолі цієї національної військової сили. Живе постійно в військах, у вагоні. Була навіть приказка: у вагоні директорія, під вагоном територія.

Йому вдалося до кінці двадцятого і потім ще в двадцять другому році організувати зимовий похід, який на нашу історію наложив колосальний вплив, бо всі ці події згадувалися, передавалися, відбилися в національній пам’яті в народу.

Молода Українська держава не змогла відстояти свою незалежність. Передбачаючи таку можливість Симон Петлюра планує у разі поразки відправитися на Кубань і звідти з підтримкою кубанських козаків почати новий визвольний похід на Україну. 19 жовтня 1920 року Голова директорії Симон Петлюра затверджує Проект «Ордину Визволення».

Але судилося не так. У жовтні 1920 року закінчується російсько-польська війна. Українську армію, яка у цій війні воює на боці поляків інтерновано в Польщу. Радянська Росія вимагає видачі Петлюри. Його уряд нелегально облаштувався в Польщі під чужими іменами, потім декілька європейських міст і вже остаточно оселилися в Парижі.

А на Україні селяни тільки і чекають повернення Петлюри. Коли повернеться Петлюра, коли повернеться влада. Це дуже непокоїло більшовицьке керівництво і вони декілька замахів планували на Петлюру. В 1926-ому їм це вдалося.

Петлюра у вигнанні встановив зв’язки з представниками інших народів, які потерпали від більшовизму, Грузії, Вірменії, Азербайджану.

Вони створили організацію Прометей і з відти почався прометеївський рух.

В 20-х роках незалежність виборює не тільки Українська народна республіка. У 1918 повстала Демократична республіка Грузія, Демократична республіка Азербайджан та Республіка Вірменія. Протягом 18 – 20 років безуспішно виборюються Туркестан, уральські татари, донські і кубанські козаки.

В березні 1926 року в Харкові на з’їзді комсомолу оголошується полювання на послідовників Петлюри.

Рідних сестер Симона після катувань теж вбили.

Ім’я Симона Петлюри – стало для багатьох символом патріотизму, боротьби за незалежність і національну гідність.

Докладніше дивіться відеофільм:

Увійдіть, щоб коментувати

Авторизація

00006366
Сьогодні
Вчора
На цьому тижні
Минулого тижня
В цьому місяці
Минулого місяця
За весь час
102
18
327
5756
813
872
6366

Ваший IP: 34.239.158.107
17-08-2019 22:43